Нариси до історії селянського повстанського руху на Харківщині у 20-х роках XX ст.

   Невдоволення народних мас чинною політикою радянської влади породило хвилю масового повстанського руху в Україні у 20-х роках минулого століття. Одним із яскравих проявів спротиву радянській владі став махновський рух, який захопив своїми ідеями мільйони українських селян, розпов-сюдившись від Катеринослава до Приазов’я та Придніпров’я. Махновський рух був рухом переважно степового українського селянства, яке прагнуло оволодіти поміщицькими землями, вільно вести своє індивідуальне господарство й розпоряджатися результатами свого господарювання, якомога менше залежати від центральної влади. Не оминув він і територію Харківської губернії. Організатором руху та його мозковим центром по праву вважається людина, чиє ім’я втілилося в назві повстанського руху. Це Нестор Іванович Махно (1888–1934 рр.), уродженець села Гуляйполе на Катеринославщині, виходець із сім’ї бідного селянина. Будучи членом гуляйпільської групи анархістів, він намагався через збентежені народні маси реалізувати ідеї анархізму, якими досить серйозно захопився ще в юнацькі роки. Його прибічники, так звані «махновці» й анархісти, запе­речували будь-яку владу, висували «безвладну» програму та, намагаючись змінити існуючий суспільно-політичний лад в країні, жадали одержати вільне життя та особисту свободу, незалежність, рівність, солідарність у житті співчленів безвладного суспільства.

   У фондосховищах Держархіву Харківської області зберігаються документи Харківського губернського виконавчого комітету Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів періоду 1919–1925 рр., документи Харківського повітового виконавчого комітету Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів періоду 1920–1923 рр., Харківської губернської воєнної наради по боротьбі з бандитизмом при начальникові тилу губернського воєнного комісаріату періоду 1920–1926 рр., в яких відображено інформацію про розповсюдження махновського руху і на території Харківської губернії: у Вовчанському, Зміївському, Ізюмському та інших повітах.

   З інформаційних зведень та доповідей дізнаємося, що у 1920 р. «…в ночь с 28 на 29 августа банды Махно в количестве около 3 000 штыков, 900 сабель, 150 тачанок, 730 пулеметов и 8 орудий заняли ряд селений на расстоянии 20– 25 верст к юго-западу от Изюма. Произошел бой с некоторыми частями банды между с. Долгеньким и Камышевахой… В ночь на 31 августа банды, перерезав ж.-д. линию, направились на северо-восток, по направлению на Купянск».

   «Змиевской уезд 2 раза посетила банда Махно, прорвавшись из Изюмского уезда: 1-й и 2-й раз – из Полтавской губернии через Нижне-Орельскую, Преображенскую и Страдовскую волости».

   «23 июля 1920 г. Староверовка занята «махновцами» численностью 1000 шт., 500 сабель, 20–30 пулеметов и несколько орудий… 26 июля «махновцы» ушли из Староверовки на Карловку».

   «В южной части Волчанского уезда в с. Гнилица сгруппировались в десятых числах декабря махновская банда численностью около 1000 человек».

   1921 р.: «Неизвестная банда, именовавшая себя махновцами, численностью 18 сабель, 10 штыков при 3 тачанках в ночь на 7 мая произвела налет на Охочье (24 в Ю-З Змиев), где уничтожила дела волисполкома и военкома, убила 2 милиционеров и одного ранила, взяла 500000 руб., телефонный аппарат, 1 тачанку с 2 лошадьми и скрылась в направлении Ленивки» (32 в Ю-З Змиев)».

   «23 мая банда Махно неожиданно налетела на Мечебелево, в южной чати Изюмского уезда, на самой границе со Славянским уездом Донгубернии. Ее состав: бывшие офицеры Врангелевской армии, донские, кубанские казаки и жители Екатеринославской губернии; численность – 400 сабель, имеет 2 черных флага и один красный без надписей».

   Крім досить організованих вис-тупів окремих частин загонів пов-станського (махновського) руху, на території Харківської губернії мали місце й окремі виступи повстанських угрупувань «бандитського» характеру. У фондах держархіву області зберігаються відомості про діяльність невідомих загонів на території Бурлуцької волості Вовчанського повіту, які били та вбивали червоноармійців, що проводили продрозверстку, та на території Веселівської волості Харківського повіту (села Борисівка та Пильне), де невідома банда в кількості 40 чоловік вимагала видати комуністів та комнезамівців, після чого розстріляли ключника та завідуючого радянським маєтком і забрали коней та продукти; йдеться також про організацію банди Ананчикова у Богодухівському повіті, яка носила політичний характер: «Численность банды – 100 штыков и 50 сабель при 20 пулеметах»; про напад банди Каменюка на с. Богодарівку Бурлуцької волості, де було вбито 28 курсантів, 13 кавалеристів, які проводили викачку продовольства, та 11 чоловік радянських робітників на ст. Булацевка тощо.

   В даному контексті, інформація першоджерел – архівних документів – дає змогу дослідникам об’єктивно визначитися з ареалами розповсюдження, характером, масовістю та арсеналом частин повстанської армії Махна та окремих «бандитських» угрупувань, що діяли на території Харківської губернії у 1920–1921 рр., а також поповнити вже відому інформацію про повстанський рух в Україні періоду 1917–1921 рр. новими документальними джерелами.