Так уже ведеться, що вибори в Україні часто супроводжуються мітингами на майданах і страйками з наметами. Минув тиждень після виборів, і ми теж вирішили по-мітингувати. Тим більше, виявилось, що в Харківській області є села з гучними політичними назвами, неначе спеціально для такого дійства створені. Про те, як живеться українцям у Майдані і в Палатках – у нашому матеріалі.
   Щоб потрапити у Майдан, вам потрібно виїхати на Київську трасу, і краще сильно не розганятися, адже зовсім не обов’язково їхати до столиці. Можна просто згорнути у Валківський район.
   Відвідати Харківський Майдан не просто. Справа тут не в тягучках і великій кількості охочих. Причина набагато прозаїчна – асфальт закінчується при першому ж повороті на дорозі до селища. Далі до українського Майдана веде істинне російське бездоріжжя.
   Майдан чимось все ж таки схожий на свого політичного тезку. Він теж розділений на два табори: одна половина жителів мешкає в Полтавській області, друга – в Харківській. Міжобласна межа проходить по ставку. Правда, протистояння нерівноцінне – на Полтавщині живе аж 53 людини, а на Харківщині – усього сім.
   Життя в селі дуже схоже на життя мітингувальників: магазинів тут немає, продукти привозять двічі на тиждень машинами; газу теж немає – взимку топлять дровами; і телефону стаціонарного немає – був раніше, коли поштове відділення працювало, а зараз і телефонувати, власно кажучи, нікому.
   Ворота будинків незамкнені: не те щоб тут нічого вкрасти, просто нема кому. Хіба що лисиці зачастили до курників – користуються безлюдністю села.
   Місцеві жителі згадують зовсім інший Майдан: говорять, колись, наприкінці вісімдесятих, тут було ще багатолюдно й галасливо.
   Ніна Євтушенко, мешканка Майдана: у селі було дуже багато людей, але все це – до перевороту. А після – люди стали виїжджати звідси. Нікого не стало.
   Зараз про минуле життя Майдана нагадують лише будівлі-примари: клуб зі сценою, що провалилася не від танців, а від часу; їдальня і школа з дошкою, ще розмальованою крейдою.
   Школярі вже давно їздять навчатися в сусіднє село. Та й виконувати свій громадянський обов’язок жителі найбільш «політичного» села Харківської області теж вимушені в іншому селищі – окремої виборчої дільниці тут не влаштовують.
   Про публічні політичні виступи говорити взагалі не доводиться. Якщо жителі й захочуть провести в селі революцію, їм це навряд чи вдасться: у самому Майдані немає майдану, самі тільки вулиці й алейки. Старожили кажуть: раніше було інакше – старовинне село саме тому й названо Майданом, що тут на великій площі колись збиралися козаки.
   Недалеко від Майдана притулилося інше село, назва якого зараз теж придбала політичне забарвлення – Палатки.
   Марія Євлампіївна, одна із старожилок, після заснування села перша відмовилася від «туристичного» способу життя й побудувала домівку. Услід за нею стали будуватися й інші. До цього всі жили в бараках і гуртожитках, а ще до цього – і зовсім в похідних умовах.
   Марія Федорова, мешканка Палаток: тут будували залізничну станцію і, поки будувалися, жили в наметах. Так сіло Палатками й залишилося.
   Навколо станції Власівка розрослося ціле наметове містечко у якому за радянських часів було 22 підприємства. Зараз їх менше, але село все рівно вважається перспективним.
   За життя в Палатках цим людям, на жаль, не платять. А якби платили, напевно, не вистачило б і бюджету України: парадоксально, але факт – в Палатках людей живе набагато більше, ніж у Майдані. Самі жителі кажуть: назва ж у них не політична, а туристична. А туризмом, як не крути, займатися приємніше, ніж мітингувати на Майданах, де б вони не були.

Михайло Лисянський